Безьє Еро (регбійний клуб)

Вперше команда майже здобула трофей у 1950 році, ставши фіналістом кубка Франції. Десять років потому клуб зіграв у вирішальному матчі чемпіонату країни. 22 травня колектив зустрівся з командою Лурд і поступився їй з рахунком 11:14. У наступному сезоні Безьє став найкращою командою Франції — у фіналі регбісти обіграли суперників з Дакс (6:3). У тому ж році клуб дійшов до фіналу престижного турніру Шаленж Ів дю Мануар. У 1962 та 1964 роках червоно—сині провели ще два фінали французького чемпіонату, де програли матчі проти Ажен і Сексьйон Палуаз. Клуб став переможцем Шаленж в 1964 році.

Ставши в шістдесятих загрозою для найсильніших клубів країни, в наступному десятилітті клуб сам отримав статус фаворита. У 1971 році клуб виграв свій другий щит Бреннуса завдяки перемозі над Тулоном (15:9). Через рік регбісти Безьє відстояли титул, перегравши претендентів з Брів (9:0). Тоді ж колектив став володарем головного призу Шаленж Ів дю Мануар. Авторитет клубу зростав та зміцнювався під час 1974 і 1975 років, коли середземноморці обігравали в фіналі Нарбонн і Брів. У фіналі 1976 року команда програла матч з Ажен (10:13). Через рік, червоно—сині повернули собі лідерство, взявши верх над Перпіньяном (12:4). 1977 рік також був відзначений виграшем Шаленж. Перемог в цьому турнірі гравці Безьє більше не брали.

У 1978 році команда вже за традицією взяла другий титул чемпіона поспіль — паризький фінал з АС Монтферрад закінчився значним виграшом (31:9). Команда вийшла в фінал Шаленж. Чемпіонат Франції 1980 року, вже в восьмий раз, став тріумфальним для колективу. У підсумковому матчі Безьє переміг Тулузу (10:6). Через рік клуб зіграв зі Стад Баньєр і знову сильнішими виявилися червоно—сині (10:13). У 1981 році, як і роком раніше, клуб зіграв у фіналі Шаленж, але не зміг перемогти. Надалі Безьє не появлявся в числі двох найсильніших команд турніру. 1983 та 1984 роки принесли Безьє останній на даний момент національний титул. Фіналістами стали відповідно Ніцца і Ажен. У 1986 році клуб вдруге зіграв у фіналі кубка Франції, і в цей раз середземноморцьом посміхнулася удача.

На цьому і закінчилася золота епоха клубу. З введенням в дев'яностих професійних основ регбі, позиція команди стала слабшати. У 2005 році Безьє вилетів у другий дивізіон, а в 2009 році опустився на ще один рівень нижче. У 2011 році колектив став переможцем третього дивізіону, Федераль 1 і повернувся до другого ешелону французького регбі, Про Д2. Повернення Безьє не було вдалим: в сезоні 2011/2012 регбісти фінішували передостанніми. Бургуен-Жальє посів дев'яте місце і був переведений в нижчу лігу через фінансову неспроможність, а Безьє зберіг місце в лізі.

Топ 14

• Чемпіон: 1961, 1971, 1972, 1974, 1975, 1977, 1978, 1980, 1981, 1983, 1984
• Фіналіст: 1960, 1962, 1964, 1976

Шаленж Ів дю Мануар

• Переможець: 1964, 1972, 1977
• Фіналіст: 1961, 1973, 1978, 1980, 1981

Кубок Франції

• Переможець: 1986
• Фіналіст: 1950

Федераль 1

• Переможець: 2011

Федераль 2

• Переможець: 2000

• AS Béziers Hérault [Архівовано 17 травня 2000 у Wayback Machine.] Офіційний вебсайт

• Rugby capitale Béziers de Georges Pastre, éd. Solar, 1972
• Les Invincibles de Didier Beaune (1971)
• Les territoires du rugby: l'exemple de la ville de Béziers de Benoît Galand, mémoire de maîtrise de géographie, Université Montpellier 3, 1997
• Les maîtres du rugby moderne; l'AS Béziers de 1970 à 1985 de Jean-Claude Martinez, éd. Atlantica, 2004
• Dès 1990 le club édite un mensuel, Rugby passion, et une revue, Le Guide Rouge et Bleu qui s'arrête lors de la descente du club en ProD2.
• 100 ans de passion ; Histoire du rugby biterrois de Christian Brualla (2011)
• Seule au sommet, bande dessinée de Franck Martel, publiée pour le centenaire du club (Bal'ade éditions)