Вільмош Кохут

В 16-річному віці Кохут почав виступи в складі клубу «Сентльорінці», що грав у другому дивізіоні чемпіонату Будапешту, де й привернув до себе увагу представників «Ференцвароша». У складі нового клубу дебютував у квітні 1924 року в матчі проти клубу «Тьореквеш». Уже у наступному сезоні 1924-25 закріпився в основі клубу на позиції лівого крайнього нападника. Вільмош був швидким і невтомним гравцем, а ще володів дуже потужним і точним ударом з лівої ноги, тому швидко став улюбленцем уболівальників «зелено-білих», завдяки яким він і став Когутом, адже справжнє прізвище гравця звучить ближче до Кохаут (угор. Kohaut). Глядачі ж на трибунах скандували протяжне «Когууут», тому таке прізвище, зрештою, прижилося, а сам гравець не заперечував.

У 1926 році «Ференцварош» завоював чемпіонський титул, і, таким чином, зумів перервати серію з 10 поспіль перемог у чемпіонатах клубу МТК. Наступний сезон 1927 року став в Угорщині першим професіональним. «Ференцварош» упевнено здобув титул чемпіона з відривом сім очок від «Уйпешта», а також виграв кубок країни. Особисто для Когута цей сезон вийшов дуже вдалим, він забив 11 м'ячів у 17 матчах чемпіонату і ще 4 у 4 матчах національного кубку (у фіналі з «Уйпештом», щоправда, не забивав), а головне  — був визнаний найкращим гравцем сезону.

Ще більш успішним для команди став 1928 рік. Окрім чергових перемог у чемпіонаті і кубку, клуб здобув престижний міжнародний трофей — Кубок Мітропи, турнір для найсильніших клубів Центральної Європи. У 1927 році «Ференцварош» відмовився від участі у цьому турнірі, а ось у 1928 році зіграв і упевнено переміг. У чвертьфіналі команда розгромила югославський БСК — 7:0, 6:1, а у півфіналі була переможена австрійська «Адміра» (2:1, 1:0). У цих матчах Кохут не забивав, але сповна проявив бомбардирські якості у фіналі проти «Рапіда». Став автором двох голів у першому матчі, що завершився перемогою угорців 7:1, а також забив один з голів у матчі відповіді, що був програний 3:5. Багато забивав Вільмош на внутрішній арені  — 14 голів у 22 матчах чемпіонату і 7 голів у 5 матчах Кубку, в тому числі хет-трик у фінальному матчі проти команди Аттіла (Мішкольц) (5:1).

В наступному сезоні команда лишилась без трофеїв, посівши в чемпіонаті друге місце. Від участі у Кубку Мітропи «Ференцварош» відмовився заради більш фінансово вигідного турне Південною Америкою. Протягом липня-серпня 1929 року клуб провів 14 матчів проти клубних команд і національних збірних Бразилії, Уругваю і Аргентини, здобувши 6 перемог при 6 поразках і 2 нічиїх^[1]. Найбільш славною для «Ференцвароша» стала перемога з рахунком 3:2 над діючими дворазовими олімпійськими чемпіонами і майбутніми чемпіонами світу  — збірною Уругваю (щоправда, через тиждень уругвайці взяли впевнений реванш  — 0:3). Кохут зіграв у 11 матчах з 14 і забив три м'ячі. Двічі відзначився у воротах аргентинського «Рівер Плейту» (4:3).

У наступні роки Вільмош продовжував стабільно виступати у складі «Ференцвароша», здобувши ще два титули: чемпіонський у 1932 році, і національний кубок у 1933 році. Особливо пам'ятною стала перемога у фіналі Кубку Угорщини. «Зелено-білі» розгромили одного з своїх головних конкурентів «Уйпешта» з рахунком 11:1 (на рахунку Когута 10-й гол у цьому матчі). Востаннє Вільмош зіграв за команду в середині червня 1933 року в товариському матчі з німецькою «Баварією» (2:3). Загалом з 1924 по 1933 рік Когут відіграв у складі «Ференцвароша» 434 матчі і забив у них 219 голів, а також 8 матчів і 5 голів є на його рахунку у складі змішаних команд^[2]. 179 матчів і 81 гол Вільмош зіграв у чемпіонаті, 29 матчів і 22 голи у Кубку Угорщини і 12 матчів і 3 м'ячі у Кубку Мітропи.

Влітку 1933 року футболіст перейшов до клубу «Марсель» з Франції, де незадовго до цього був запроваджений професіональний чемпіонат. Кохут одразу став ключовим гравцем клубу, а серед його партнерів по лінії атаки варто виділити ще одного угорця  — Йожефа Ейзенхоффера, майутнього головного тренера клубу. В першому сезоні в новому клубі Вільмош багато забивав (16 голів у 23 матчах чемпіонату і 10 голів у 10 матчах національного кубку), але трофеїв команда не здобула, діставшись до фіналу кубка і посівши третє місце в чемпіонаті. Тріумфував у тому сезоні клуб «Сет», у складі якого виділявся ще один угорець Іштван Лукач. Перший трофей у Франції Кохут завоював у 1935 році: здобув перемогу у Кубку Франції. «Марсель» здолав у фіналі «Ренн» з рахунком 3:0, а Вільмош забив один з голів своєї команди. Відзначився забитим голом Когут і у ще одному переможному фіналі кубку, що відбувся в 1938 році. З рахунком 2:1 його команда здолала «Мец». Між цими перемогами у Кубку країни «Марсель» також тріумфував у національному чемпіонаті. Це трапилось у 1937 році під керівництвом уже згаданого Ейзенхоффера. Загалом у складі французького клубу Когут зіграв 183 офіційних матчі, в яких забив 93 м'ячі.

Завершив ігрову кар'єру Вільмош Кохут в угорському клубі Таксішок, де застав колишніх багаторічних партнерів по «Ференцварошу» бомбардира Йожефа Такача і його брата Гезу Такача у ролі тренера.

1925 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Угорщини в матчі проти Італії, що завершився виїзною перемогою угорців з рахунком 2:1. Перший гол забив у своєму шостому матчі у складі команди, що відбувся в червні 1926 року. Когут став автором переможного гола у воротах збірної Чехословаччини (2:1). Коли у 1927 році в угорський чемпіонат повернувся знаменитий нападник Ференц Хірзер, Вильмош продовжував незмінно грати в основі збірної. Хоча Хірзер в своєму новому клубі «Хунгарії» грав виключно лівого нападника, у збірній його перевели на позицію лівого інсайда, знайшовши місце обом гравцям. До слова, саме позиція лівого нападника в тій збірній була ледь не найсильнішою, адже у Когута з Хірзером був ще один дуже сильний конкурент  — один з лідерів третього угорського гранда «Уйпешта» Габор Сабо.

У червні 1927 року Кохут забив два м'ячі у знаменитому матчі проти Франції, що завершився погромом з рахунком 13:1. З цього матчу розпочалась серія з шести поєдинків поспіль, у яких Вільмош відзначався голами. Завершилась серія у травні 1928 року хет-триком у ворота найпринциповішого суперника угорців  — збірної Австрії (5:5).

Незважаючи на успішну гру у клубі, в 1929 році Кохут зовсім не викликався у збірну, а у 1930 - 1932 роках зіграв лише 5 матчів, у яких забив 1 м'яч. Після переїзду до Франції надовго випав з команди. Повернувся у 1938 році, щоб узяти участь у матчах чемпіонату світу, що проходив саме у Франції. Угорщина завоювала на чемпіонаті срібло, а сам Когут відіграв у двох перших матчах своєї команди у 1/8 і 1/4 фіналу. Відзначився голом у ворота екзотичної збірної Голландської Ост-Індії, котру перемогли з рахунком 6:0.

Загалом Когут провів у формі головної команди країни 25 матчів, забивши 14 голів.

Виступав також за збірну Будапешту і збірну угорських професіоналів (фактично, це була та ж збірна Угорщини). Зокрема, відзначився голом у матчі проти збірної Загребу (3:1) у 1924 році і збірної Мадриду (2:5)^[3].

Розпочав тренерську кар'єру, ще продовжуючи грати на полі, 1938 року, очоливши тренерський штаб клубу «Марсель».

В подальшому очолював команду клубу «Нім-Олімпік».

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Антіб», команду якого Вільмош Кохут очолював як головний тренер до 1945 року.

Помер 18 лютого 1986 року на 80-му році життя у місті Будапешт.