Дислокація мозку

Головний мозок не займає всього обсягу черепної коробки. Між ним і арахноїдальною оболоною знаходиться субарахноїдальний простір. У деяких відділах воно розширюється і утворює так звані субарахноїдальні цистерни.

При підвищенні тиску в певному відділі мозку і черепної коробки (поява області дістензії) відбуваються процеси зсуву частин головного мозку в межах субарахноїдального простору. Таким чином при різних по етіології гострих патологічних процесах у дислокаційних синдромах беруть участь одні й ті ж анатомічні структури зі стереотипним клінічним проявом. Іншими словами, клінічна картина гострого дислокаційного синдрому не залежить від етіології процесу. Різниця ж у клінічному прояві в різних хворих залежить від темпу його розвитку, локалізації та об'єму.

Справа в тому, що дислокаційні синдроми по суті є внутрішніми грижами мозку, тобто впинання його відділів в отвори і щілини, утворені кістками і твердою мозковою оболоною. Розрізняють 3 ступеня дислокації мозку: випинання, вклинення і утиск. Існують бічні та аксіальні (по осі стовбура) дислокації мозку.

Проводячи паралель з грижами, слід згадати, що різке порушення життєдіяльності хворого, виникає не від факту існування грижі, а від її утиску. Обмеження являє собою випинання, яке супроводжується припиненням кровотоку, за рахунок здавлення судин.

• Brant, William E.; Helms, Clyde A. (2007). Fundamentals of Diagnostic Radiology (англ.). Lippincott Williams & Wilkins. ISBN 978-0-7817-6135-2. Retrieved 2008-11-17
• Orlando Regional Healthcare, Education and Development. 2004. «Overview of Adult Traumatic Brain Injuries.» Retrieved on January 16, 2008

Це незавершена стаття про хворобу, синдром або розлад. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.