Друга криза у Тайванській протоці
Друга криза у Тайванській протоці (八二三砲戰) — військовий конфлікт, що стався між Китайською Народною Республікою та Тайванем (РК) через спірні острови: Цзіньмень і Мацзу в Тайванській протоці. Обидві острівні групи розташовані біля берегів материкової провінції Фуцзянь, але контролюються Тайванем.
| Друга криза у Тайванській протоці | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||||
| |||||||||
| Сторони | |||||||||
 Тайвань США |  КНР СРСР | ||||||||
| Командувачі | |||||||||
| Чан Кайші Цзян Цзін-го Ху Ліен Цзі Сінвен † Чжао Цзясян † Чжан Цзе † Дуайт Ейзенхауер | Мао Цзедун Пен Дехуай Е Фей Сюй Сянцзян | ||||||||
| Сили | |||||||||
| 92 000 Військово-морська підтримка | 215 000 | ||||||||
| Втрати | |||||||||
| 440 військовослужбовців РК загинули та пропали безвісти[1] | 460 військовослужбовців КНР загинули та поранені | ||||||||
Криза та ескалація
ред.Конфлікт почався о 17:30 23 серпня 1958 року, коли артилерія Народно-визвольної армії Китаю почала обстріл острова Цзіньмень, розташованого поблизу міста Сямень, і прилеглих до нього дрібних островів. У відповідь тайванські солдати відкрили вогонь. Надалі відбувся ряд повітряних боїв між ВПС КНР і РК.
За датою початку подій, на Тайвані конфлікт часто називають «Артилерійський бій 23 серпня» (кит. 823砲戰).
Цей конфлікт був продовженням кризи Тайваньської протоки, котра відбулася після Корейської війни. У 1954 році НВАК почала артилерійський обстріл спірних островів.
Президент США Дуайт Ейзенхауер виступив на стороні Республіки Китай і відправив на допомогу авіацію. На острові з 1949 року розташовувалися частини армії США. Між Сполученими Штатами Америки та Китайською Республікою в грудні 1954 (в умовах ескалації Першої кризи[2]) був укладений китайсько-американський Договір про взаємну оборону. Він набув чинності в березні 1955 року та знизив загрозу безпеки Тайваню. Дія договору була обмежена островом Тайвань і Пескадорами, не поширювалася на Цзіньмень і Мацзу. Саме тому США не брали активної участі у кризі. Договір було укладено на тлі глобальної конфронтації між комуністичною та капіталістичною системами в холодній війні. США підтримували претензії Китайської Республіки на роль єдиного законного уряду континентального Китаю. Договір став заключним у серії подібних договорів між США та їхніми союзниками в Східній Азії.
Уряд СРСР, згідно позицій голови МЗС Андрія Громико, виступив на боці Пекіна.
Тайванська сторона заявила про те, що у повітряних боях було збито не менше 25 Міг-17, з них 4 — ракетами AIM-9B. Китайська сторона підтвердила втрату п'яти літаків всіх типів.[3][4] Це був перший випадок застосування керованих ракет «повітря-повітря» в дії.
Примітки
ред.- ↑ Maritime Taiwan: Historical Encounters with the East and the West by Shih-Shan Henry Tsai. Page 189. Published 2009
- ↑ Avalon Project - Mutual Defense Treaty Between the United States and the Republic of China; December 2, 1954. avalon.law.yale.edu. Архів оригіналу за 10 березня 2012. Процитовано 9 листопада 2017.
- ↑ China and Taiwan since 1945; Part 1. Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 9 листопада 2017.
- ↑ Taiwanese Air-to-Air Victories[недоступне посилання з квітня 2019]
Див. також
ред.Література
ред.- Bush, R. & O'Hanlon, M. (2007). A War Like No Other: The Truth About China's Challenge to America. Wiley. ISBN 0-471-98677-1
- Bush, R. (2006). Untying the Knot: Making Peace in the Taiwan Strait. Brookings Institution Press. ISBN 0-8157-1290-1
- Carpenter, T. (2006). America's Coming War with China: A Collision Course over Taiwan. Palgrave Macmillan. ISBN 1-4039-6841-1
- Cole, B. (2006). Taiwan's Security: History and Prospects. Routledge. ISBN 0-415-36581-3
- Copper, J. (2006). Playing with Fire: The Looming War with China over Taiwan. Praeger Security International General Interest. ISBN 0-275-98888-0
- Federation of American Scientists et al. (2006). Chinese Nuclear Forces and U.S. Nuclear War Planning [Архівовано 25 березня 2020 у Wayback Machine.]
- Gill, B. (2007). Rising Star: China's New Security Diplomacy. Brookings Institution Press. ISBN 0-8157-3146-9
- Shirk, S. (2007). China: Fragile Superpower: How China's Internal Politics Could Derail Its Peaceful Rise. Oxford University Press. ISBN 0-19-530609-0
- Tsang, S. (2006). If China Attacks Taiwan: Military Strategy, Politics and Economics. Routledge. ISBN 0-415-40785-0
- Tucker, N.B. (2005). Dangerous Strait: the U.S.-Taiwan-China Crisis. Columbia University Press. ISBN 0-231-13564-5
- Watry, David M. Diplomacy at the Brink: Eisenhower, Churchill, and Eden in the Cold War. Baton Rouge: Louisiana State University Press, 2014.
Джерела
ред.- Chen Jian. (2001). Mao's China and the Cold War — Beijing and the Taiwan Strait Crisis of 1958. The University of North Carolina Press.
- http://www.generals.dk/general/Qiu_Qing-quan/_/China.html
- Ministry of National Defense, R.O.C. [1]
- US Naval War College
- https://web.archive.org/web/20090326011824/http://cgsc.leavenworth.army.mil/carl/download/csipubs/bjorge_huai.pdf
.svg){kind=small} | Це незавершена стаття з китайської історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |