Міуський округ

Міуський округ займав 11449 кв. верст і знаходився у південно-західній частині області. Міуський округ в Області Війська Донського був самим населеним: на одного мешканця припадало всього лише 5,97 десятини землі, в той час, як у інших округах ця цифра доходила до 60 десятин.

Землі Міуського округу у 1711—1734 роках перебували під владою Запорозького коша, що був під протекторатом Османської імперії. З 1734 року російський уряд намагався заселити військові землі Запоріжжя селянами, тому тут утворилася Яланецька паланка Війська Запорозького Низового. На ці землі зазіхали донські козаки й за допомогую звинувачень й наклепів на запорожців просили царський уряд про передачу їм прав на володіння. У 1746 році було встановлено межу між запорожцями та донцями по річці Калміус.

1802 року замість 11 розшукових Військо Донське було розділене на 7 округів: Черкаський, 1-й Донський, 2-й Донський, Усть-Медведицький, Донецький, Хоперський, Міуський.

У 1888 році Міуський округ був об'єднаний з Таганрізьким градоначальством та першим станом Ростовського повіту, й став називатися Таганрізький округ^[1].

Населення Міуського округу було майже суцільно українським. За даними переписів у Російській імперії абсолютна й відсоткова чисельність українців:

• 5-та ревізія (1794 рік) — 34,7 тисяч осіб (100 %);
• 7-ма ревізія (1815 рік) — 55,7 тисяч осіб (100 %);
• 8-ма ревізія (1833 рік) — 49,5 тисяч осіб (88,9 %);
• 9-та ревізія (1850 рік) — 92,8 тисяч осіб (99,0 %);
• 10-та ревізія (1858 рік) — 122,8 тисяч осіб (97,5 %).^[2]

До складу Міуського округу входили:

• Сборник Областного Войска Донского Статистического Комитета, выпуск 6, 1906 г.(рос.)

• Донське козаче військо у 1812-1814 рр. [Архівовано 31 січня 2019 у Wayback Machine.](рос.)