Південний Тихоокеанський мандат

Відповідно до умов Британо-японського союзу, після початку Першої світової війни 23 серпня 1914 Японська імперія оголосила війну Німецькій імперії, і взяла участь у спільній з британцями облозі Ціндао — німецької військово-морської бази в китайській провінції Шаньдун. На Імператорський флот Японії було покладено завдання знищення німецької Східно-Азійської крейсерській ескадри і захисту судноплавних маршрутів в Тихому та Індійському океанах. У ході виконання цього завдання Імператорський флот в жовтні 1914 без опору зайняв німецькі володіння на Маріанських, Каролінських, Маршаллових островах і архіпелазі Палау.

По закінчення війни, згідно Паризької мирної конференції була офіційно визнана японська окупація колишніх німецьких колоній в Мікронезії північніше екватора, і Японська імперія отримала мандат Ліги Націй на управління цими територіями. Відповідно до умов мандата категорії «C», Японська імперія почала розвивати острови як складову частину своєї імперії. Була прийнята програма інтенсивного економічного розвитку і стимулювання імміграції. Незабаром число японських, окинавських і корейських іммігрантів стало вдвічі перевершувати кількість тубільців.

У 1930-х роках Імператорський флот Японії почав зводити на підмандатній території порти, летовища, зміцнення та іншу військову інфраструктуру. Робота велася таємно, бо була прямим порушенням Вашингтонської морської угоди. Острови розглядалися як «непотоплювані авіаносці», і відігравали важливу роль як з точки зору оборони власне Японських островів, так і для планів наступальної війни.

В ході боїв 1943-1945 років, в результаті Гілберто-Маршалловської і Маріанської операцій збройних сил США японці поступово втратили контроль над цими островами.

В ході Другої світової війни Палау став головною метою захоплення для сил Альянсу. У 1944 році острів Пелелю став ареною інтенсивних боїв між американськими та японськими військами. Битва закінчилася перемогою союзників, але з великими втратами для обох сторін. Наприкінці тихоокеанської війни палаусців вижило лише менше 5 тис. Всі виживші японці по закінченню війни були репатрійовані з держави. 

Мандат Ліги Націй був формально відкликаний Організацією Об'єднаних Націй в липні 1947 року, а управління Підопічною територією Тихоокеанські острови взяли на себе США.

• Annual report to the League of Nations on the administration of the South Sea islands under Japanese Mandate. [Tokyo]: Japanese Government. (Years 1921 to 1938)
• Arnold, Bruce Makoto. “Conflicted Childhoods in the South Seas: The Failure of Racial Assimilation in the Nan’yo”. The Tufts Historical Review Vol 4, No. 11 (Spring 2011) [1]
• Herbert Rittlinger, "Der Masslose Ozean", Stuttgart, Germany, 1939
• Cressey George B. "Asia's Lands and Peoples", X Chapter : "Natural Basis of Japan" (P.196-285), section "South Seas" (p. 276-277).,1946
• Sion, Jules. "Asie des Moussons", Paris Librarie Armand Colin, (1928) I, 189-266, Chapter X "The Nature of Japan", section XIII "Japanese Colonial Empire" (p. 294-324), and section IV "Formosa and Southern Islands" (p. 314-320)
• Book "Asia", Chapter X "Japanese Empire" (p. 633-716), section "The Japanese islands in South Seas".
• Childress, David Hatcher,"The Lost City of Lemuria & The Pacific", 1988. Chapter 10 "The Pohnpei Island, in finding of sunken city"(p. 204-229)

• Hiromitsu Iwamoto: Japanese Southward Expansion in the South Seas and its Relations with Japanese Settlers in Papua and New Guinea, 1919-1940
• Francis X. Hezel: A Brief Economic History of Micronesia
• Thomas F. King: The Islands of the Japanese Mandate in 1937