Рудольф Паєрлс

Паєрлс народився в Берліні в єврейській сім'ї. Навчався в університетах Берліна, Мюнхена та Лейпцига. Викладав у Цюрихському політехнікумі (1929—1932), потім переїхав до Англії, де вирішив залишитися після приходу Гітлера до влади в Німеччині (отримав британське громадянство в 1940 році). Працював у Манчестерському (1933—1935), Кембриджському (1935—1937), Бірмінгемському (1937—1963), Оксфордському (1963—1974), Вашингтонському університетах (1974—1977).

Під час Другої світової війни брав участь в Мангеттенському проєкті, часто відвідував Нью-Йорк і Лос-Аламос. Паєрлс був ініціатором запрошення в проєкт Клауса Фукса, який виявився радянським шпигуном. Згодом Паєрлс був активним учасником Пагвоського руху.

З 1931 року був одружений з Євгенією Каннегіссер, з якою познайомився в Ленінграді, мав від неї три дочки й одного сина.

Наукові праці Паєрлса присвячені квантовій механіці та квантовій електродинаміці, ядерній фізиці, фізиці твердого тіла, питанням магнетизму і математичної фізики. У 1929 році запропонував концепцію домішкової провідності напівпровідників (незалежно від Якова Френкеля). У 1931 році побудував квантову теорію теплопровідності неметалічних кристалів. Розробив загальну теорію діамагнетизму, вивчив особливості поведінки електронів в кристалах (спільно з Феліксом Блохом), ввів уявлення про проміжний стан надпровідників (спільно з Фріцем Лондоном), у 1933 році розвинув якісну теорію ефекту де Гааза — ван Альфвена. Розглянув рух дислокацій в кристалах і силу, що діє на них (сила Паєрлса — Набарро). Паєрлс вважається одним з піонерів теорії екситонів та сучасних уявлень про магнетизм.

У 1930 році разом з Львом Ландау проаналізував обмеження, що накладаються на квантове опис системи при обліку ефектів теорії відносності. Згодом займався розробкою теорії класичної електродинаміки, в тому числі нелокального типу (1954), питаннями теорії розсіювання.

У галузі ядерної фізики відомі роботи Паєрлса, проведені спільно з Гансом Бете, за теорією зворотного бета-розпаду і протон-нейтронного взаємодії (1934—1935). У 1939 році разом з Нільсом Бором і Георгом Плачеком досліджував механізм ядерних реакцій, індукованих нейтронами, на основі сформульованої ними оптичної теореми та уявлень про складене ядро. У 1940 році спільно з Отто Фрішем оцінив критичну масу урану-235, яка виявилася не настільки велика, як вважалося раніше. Цей результат був викладений у так званому «меморандумі Фріша — Паєрлса», який багато в чому ініціював широкомасштабні дослідження можливості створення ядерного озброєння. Паєрлс також брав участь в обчисленнях характеристик ланцюгових реакцій і розробці методів розділення ізотопів.

• Орден Британської імперії (1946)
• Королівська медаль (1959)
• Медаль Лоренца (1962)
• Медаль імені Макса Планка (1963)
• Лицарство (1968)
• Премія Енріко Фермі (1980)
• Медаль Маттеуччі (1982)
• Медаль Коплі (1986)

• Пайерлс Р. Законы природы = The Laws of Nature. — М. : ГИФМЛ, 1962. — 340 с.
• Пайерлс Р. Квантовая теория твёрдых тел = Quantum Theory of Solids. — М. : ИЛ, 1956. — 260 с.
• Пайерлс Р. Сюрпризы в теоретической физике = Surprises in Theoretical Physics. — М. : Наука, 1988. — 176 с.
• Пайерлс Р. Электронная теория металлов = Elektronentheorie der Metalle. — М. : ИЛ, 1947. — 96 с.
• Peierls R. Bird of Passage: Recollections of a Physicist. — Princeton University Press, 1985.
• Peierls R. Selected Private and Scientific Correspondence. — World Scientific, 2007-2009.