Ганна Шигулла

Ганна Шигулла народилася 25 грудня 1943 у верхньосілезькомі місті Кьоніґсгютте, Німеччина (нині Польща) в сім'ї торгівця деревиною Йозефа Франца і його дружини Антонії Урсули Шигулл. Під час Другої світової війни батько Ганни служив піхотинцем у німецькій армії; потрапив у полон до американських військ в Італії та перебував у статусі військовополоненого до 1948 року. У 1945 році Ганна приїхала з матір'ю як біженки до Мюнхена після вигнання більшості осіб німецького походження новим комуністичним урядом Польщі^[1]. Після закінчення гімназії Ганна їздила за обміном на один рік до Парижа. З 1964 року вона вивчала в Мюнхені германістику і романістику, збираючись стати вчителькою. У 1966—1967 роках відвідувала уроки акторської майстерності в студії Фрідля Леонгарда.

У вересні 1967-го року Ганна Шигулла познайомилася з Райнером Вернером Фассбіндером, залучившись до роботи в «Театрі дії». У червні 1968 року «Театр дії» було закрито через недотримання техніки протипожежної безпеки, — а на думку акторів, з політичних причин. Частина трупи організувала «Антитеатр». Ганна грала у багатьох виставах, які поставив Фассбіндер, а потім і у 23-х його фільмах.

У 1968 році Шигулла дебютувала у фільмі Жана-Марі Штрауба «Наречений, комедіантка і сутенер».

З 1982 року, після смерті Фассбіндера, знімається рідко, віддаючи перевагу складним ролям у мультинаціональних стрічках. Найвідоміші ролі цього періоду — Поліна Кропп у фільмі «Кохання в Німеччині» (1983) Анджея Вайди, Ольга в кінофільмі «Чисте безумство» (1983) Маргарете фон Тротта, Мати Джакомо Казанови в телефільмі «Казанова» (1987) Саймона Ленгтона, Інга в «Померти наново» (1991) Кеннета Брани.

Шигулла знімалася також у Фолькера Шльондорфа, Віма Вендерса, Жана-Люка Годара, Етторе Сколи та Марко Феррері. За роль у фільмі Феррері «Історія П'єри» (1982) акторка здобула Приз за найкращу жіночу роль на Каннському кінофестивалі 1983 року^[2].

У 1979 році Ганна Шигулла поставила фільм «Протоколи снів» — експериментальну стрічку про сни, яка тепер є частиною кіноколекції Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку.

У 1987 Шигулла входила до складу журі 15-го Московського міжнародного кінофестивалю, очолюваного Робертом де Ніро^[3].

В середині 1990-х років Ганна Шигулла не лише знімалася в кіно, але й виступала як співачка.

З 1981-го по 2014 рік Ганна Шигулла мешкала в Парижі, після чого переїхала до Берліна.

У 2018 підтримала звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова^[4].

За час своєї акторської кар'єри Ганна Шигулла зіграла ролі у понад 90-та кіно- та телефільмах.^[5]

• Hanna Schygulla: Wach auf und träume - Die Autobiographie. Schirmer/Mosel, München 2013, ISBN 3-8296-0658-3

• Lothar Schirmer (Hrsg.): Du … Augen wie Sterne. Das Hanna Schygulla Album. Schirmer/Mosel, München 2004, ISBN 3-8296-0124-7.
• Gero von Boehm: Hanna Schygulla. 10. Oktober 2003. Interview in: Begegnungen. Menschenbilder aus drei Jahrzehnten. Collection Rolf Heyne, München 2012, ISBN 978-3-89910-443-1, с. 435–441

• Шиґулла // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• Ганна Шигулла на сайті IMDb (англ.)
• Ганна Шигулла [Архівовано 5 січня 2016 у Wayback Machine.] на сайті filmportal.de